Я люблю свою дитину
Сімейне щастя
Пам’ятка для батьків : Батьки, прислухайтеся до мене.
1. Відокремлюйте свої почуття від дій. Не осуджуйте дитину. Вона повинна відчувати, що її люблять. Пам'ятайте, щоб змінити вчинки дитини, треба зрозуміти її почуття і навчитись з ними поводитись.
2. Уважно вивчайте дитину — ви повинні знати стан здоров'я її нервової системи. Дії дитини в стані нервового розладу повинні сприйматися батьками як симптом більш глибоких емоційних ускладнень, викликаних критикою, звинуваченням або покаранням.
3. Відповідайте на почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина почувалась емоційно захищеною, могла виговоритись, а її негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.
4. Якщо без покарання обійтись не можна, то нехай дитина обере його сама. (Практика свідчить, що діти, як правило, вибирають більш суворе покарання, ніж хотіли батьки. Але в таких випадках вони вже не вважають його жорстоким, несправедливим і не ображаються на батьків).
5. Караючи дитину, переконайтесь в тому, що вона розуміє, за що. Що звинувачує в цьому себе, а не того, хто карає. Допоможіть їй зрозуміти правила поведінки і засвоїти їх.
6. Дайте зрозуміти своїй дитині, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є їх спільними.
7. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині направити її дії в інше, дозволене русло. В цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.
«Карантин. Паніка. Спокій»
Карантин – хороший період для самовивчення, самодослідження, самопізнання, самоаналізу. Здавалося б, незручний, некомфортний час. Але якщо сприйняти його по-іншому, перерамкувати його, то знайдемо багато позитиву. Ми можемо зробити стільки хороших справ, на які нам просто не вистачало ні часу, ні мотивації в минулому, а тут випала така нагода. Так це явище перейде від негативу в позитив. Тоді карантин стане не мукою із обмеженнями, а можливістю для творчості, розумової та фізичної активності.
5 основних порад, дотримання яких допоможе без паніки провести карантин:
1.Контролювати потік інформації.
Потрібно контролювати потік інформації, щоб не спровокувати перенасичення. Варто критично ставитися до повідомлень ЗМІ, оскільки шквал негативних відомостей формує негативний емоційний фон. Водночас не можна нехтувати інформацією. Часто в ЗМІ можна знайти рекомендації спеціалістів. Потрібно мінімізувати рівень інформаційного сприйняття через ЗМІ.
2.Знайти зону комфорту.
Дуже важливо знайти для себе зону комфорту. Це може бути кухня, ванна, будь-яка кімната, де почуваєш себе комфортно. Така локація вдома стане місцем найпродуктивнішої роботи.
3.Прибирати.
Найкращий спосіб відволіктися від негативних думок і страху перед хворобою – зайнятися прибиранням. Це дозволить забути про негативні новини, трохи відволіктися та з користю провести час.
4.Знайти нове хобі.
Спробуйте озирнутись і помітити те, чого не бачили раніше. Карантин – нагода знайти нове хобі, відчути, чим варто зайнятися. Спробуйте відшукати у собі те, чого раніше не могли розкрити: малюйте, фотографуйте, пишіть вірші, робіть щось власноруч. Для натхнення та переосмислення себе читайте книжки, дивіться фільми, перегляньте старий фотоальбом. Ми робимо багато фотознімків і дуже рідко дивимося світлини, зроблені кілька років тому!
5.Відмовитися від інтернету.
Спробуйте побути без інтернету. Хоча б день. Вивчіть себе. Що ви відчуватимете без мережі, про що будете думати тощо.
Підлітковий суїцид
Майже 85% підлітків хоч раз у житті думали про самогубство. Хоча насправді ніхто з цих дітей не хоче вмирати, просто для дитини думки про самогубство – часто єдиний спосіб звернути на себе увагу батьків, крик про допомогу.
Пік суїцидів припадає на старший підлітковий вік – 14-16 років. Діти молодші за 11 років теж думають про трагічні фантазії під час глибокого відчаю. Аутоагресія проявляється у дітей у віці від 11 до 18 років.
У 80% випадків причина дитячого суїциду – відносини з близькими.
За статистикою 2012 року в Україні відбувається в рік 34,5 дитячих самогубства на 100 тис., в світі підлітки 15-19 років роблять 10 самогубств на 100 тис. За даними ВООЗ, показник в 20 чоловік вважає критичним.
Хлопчики здійснюють суїциди в 4-5 разів частіше, ніж дівчатка, проте дівчатка, в свою чергу, вдаються до спроб самогубства в 3 рази частіше за хлопчиків.
Діти вдаються до суїциду за сімейними мотивами у 46,9% випадків, через конфлікти з однолітками і за любовних причин – в 13,6% випадків.
На що батьки повинні звернути увагу?
– якщо дитина часто розмовляє про смерть і самогубства;
– якщо прагне усамітнитися під будь-яким приводом;
– міркує на тему: “Я нікому не потрібен”, “Все одно ніхто не буде за мною тужити”;
– дитина робить спроби “попрощатися”: дарує свої речі і улюблені предмети близьким друзям; доводить справи до кінця (віддає чужі речі, мириться з ворогами, прибирає в кімнаті, роздаровує улюблені речі);
– фрази “Завтра мене вже не буде”, “Без мене нічого не зміниться”, “Ти віриш в переселення душ?”;
– непрямі погрози теж повинні насторожити: “набридло жити”, “ситий цим по горло”, “більше ви мене не побачите”, “пожив – і вистачить”, “ненавиджу себе”, “якщо ми більше не побачимося, дякую за все” .
– дитина перестає стежити за собою, відстає в школі або перестає туди ходити;
– слова “Який же я дурний, незграбний, нікому непотрібний; – прямі погрози типу “краще повіситися, ніж з вами жити”.
Що робити батькам:
– наповнювати реальне життя дитини смислами
– дозвольте дитині приводити друзів до себе додому
– влаштовуйте вдома перегляди фільмів (по черзі дитина і батько вибирають кіно для перегляду)
– знайомтеся з музикою, яку слухає дитина
– говорить відкрито з дитиною про смерть і життя, і про суїциди в тому числі
– цікавтеся шкільним життям дитини, будьте чутливими до історій, які дитина розповідає про інших, може вона насправді і каже про себе
– запевніть дитину, що її оцінки – це не вона сама, її «не успішність» в школі – це досвід життя, а не програна ставка на життя, що сама вона – і є цінність, а обставини змінюються самі або під нашим впливом.
І останнє – при найменших підозрах і сумнівах звертайтеся до психолога. Якщо не склався контакт зі шкільним психологом або психологом в районній поліклініці – знайдіть іншого, того, до якого вам буде зручно звертатися за допомогою.
ПРОФІЛАКТИКа АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ
Агресія – індивідуальна аби колективна поведінка чи дія, спрямована на спричинення фізичної чи психічної шкоди або навіть на знищення іншої людини чи групи.
Агресивна поведінка виявляється вже в ранньому віці, випробовуючи батьківське терпіння і створюючи напруження у стосунках із однолітками.
Найгостріше постає проблема агресивної поведінки у підлітковому віці, коли здійснюється перехід до нового щабля розвитку особистості; серед підлітків посилюється негативізм, демонстративна стосовно дорослих поведінка, частішають випадки виявів жорстокості й агресивності. Агресивність супроводжують:
- неадекватне самооцінювання (занижене або завищене),
- неадекватний рівень домагань, що не відповідає можливостям підлітка;
- підвищена емоційна напруженість і тривожність;
- різний ступінь неадекватності уявлень підлітків про своє місце в сім'ї, про ставлення до них однолітків,
- низький рівень сформованості комунікативних навичок тощо.
Агресія підлітків безпосередньо не пов'язана з порушенням усталених Правил і норм та відокремлюється від асоціальної поведінки.
Становлення агресивної поведінки – складний і багатогранний процес, у якому діє низка чинників:
Агресивна поведінка визначається впливом сім'ї. Характер стосунків між батьками, між батьками та дітьми, дисгармонія в сім'ї є чинниками, що визначають агресивну поведінку дітей. Особистісні характеристики також відіграють важливу роль у формуванні агресивної поведінки. До них відноситься підвищений рівень психопатизації, нестійкість емоційного стану, що виявляється в підвищеній збудженості, подразливості, а також депресивності, яка призводить до підвищення рівня тривожності, скутості, невпевненості в собі.
Основними формами агресивної поведінки є:
- фізична агресія, тобто застосування фізичної сили проти іншої людини;
- негативізм, спрямований проти керівництва і встановлених правил;
- підозріливість, тобто недовіра до людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити;
- вербальна агресія, тобто вираження своїх почуттів через чвари, образи, приниження;
- аутоагресія – агресія, спрямована на самого себе.
Агресивна поведінка підлітків постає як спосіб:
- задоволення потреб у спілкуванні;
- самовираження та самоствердження;
- відреагування на неблагополучну обстановку в сім'ї та на жорстоке ставлення з боку батьків;
- досягнення значущої мети.
Таким чином, у підлітковому віці агресивна поведінка є своєрідним захисним механізмом.
Враховуючи всі чинники, що беруть участь у становленні агресивної поведінки підлітків, можна попередити чи обмежити вияв форм агресії.
У спілкуванні з агресивними дітьми потрібно виявляти чималі стриманість, терпіння, пам'ятаючи, що маленькі забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної упертості, гнівливості, дратівливості. Почуття провини, порушення душевної рівноваги, незадоволеність не проходять в агресивних дітей, навіть якщо їм удається на когось вилити свої негативні емоції. Таким дітям необхідно дати зрозуміти, що дорослий (учитель, батьки, психолог) – їхній союзник у вирішенні внутрішніх проблем. Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а їхні вчинки псують враження при них, до того ж не приносять їм полегшення. Необхідно тактовно і послідовно навчати дитину самоконтролю, внутрішньої зібраності і стриманості. Перевести активність агресивної дитини в конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів і схильностей. Поступове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійності реакції, дасть змогу відвернути дитину від дріб'язкового «з'ясування відносин» і переключити на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співробітничати з іншими.
Рекомендації батькам щодо спілкування з агресивними дітьми
- Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
- Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
- Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів'я про своїх друзів або колег.
- Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.
Рекомендації батькам щодо стримування агресивної поведінки підлітків
- Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки.
- Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім'ї. Кращий спосіб виховання дітей – єдність їхніх дій.
- Не застосовувати фізичні покарання.
- Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.
- Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.
- Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка.
- Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні.
- Обмежувати перегляд відеофільмів та комп'ютерних ігор зі сценами насильства.
- Спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.
Поради батькам конфліктних дітей:
- Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають «бурі».
- Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитини в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах її виникнення.
- Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
- Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.
Десять заповідей для батьків
-
Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.
-
Не сприймайте свою дитину як свою власність, не ростіть її для себе, не вимагайте від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.
-
Ніколи не навчайте того, в чому самі не обізнані. Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.
-
Довіряйте дитині. Дозвольте робити власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.
-
Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.
-
Ніколи не давайте дитині нега тивних оцінкових суджень («ти поганий», «ти брехливий», «ти злий»), оцінювати треба лише вчинки.
-
Намагайтеся впливати на дитину проханням — це найефективніший спосіб давати їй інструкції.
-
Не ставтеся до дитини зневажливо.
-
Будьте послідовними у своїх вимогах.
-
Ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими (друзями, однокласниками, сусідами), а порівнюйте лише з тим, якою вона була вчора і якою є сьогодні.
Любіть дитину не за те, що вона розумна чи красива, а лише за те, що вона Ваша рідна дитина.
Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мову. Цікавтесь її справами і проблемами.
Надавайте дитині самостійності в діях і прийнятті рішень.
Не відгороджуйте дитину від обов’язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом із нею.
Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна пишатися Вами.
Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички і любов до праці.
Пам’ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до майбутнього життя.
Ви — перший друг і порадник дитини.
Попередження та профілактика самоушкоджуючої та суїцидальної поведінки
