Україна вже має судове рішення, яким батьків дитини притягнуто до відповідальності за вчинення їхньою булінгу і накладено штраф 850 грн. Сама дитина, яка вчинила неправомірні дії, не досягла 16 років. В Рішенні "визначається, що особа вчинила булінг, тобто дії психологічного та сексуального насильства із застосуванням засобів електронних комунікацій, щодо неповнолітньої, що проявилось у висвітленні непристойних фото у мережі «Інстаграм», в результаті чого могла бути завдана шкода психічному здоров'ю потерпілої".

Тож ще раз нагадуємо про зміни до законодавства, які набули чинності.

Із будь-яких питань, пов'язаних із захистом прав дітей, діти й дорослі можуть звертатися на Національну дитячу «гарячу» лінію за номерами 116 111 (з мобільного) або 0 800 500 225 (зі стаціонарного телефону).

 

  Що відбувається з мозком дитини, коли ви кричите на неї...                   

Виховання дитини - процес захоплюючий, але пов'язаний з небувалим стресом. Батькам потрібно чимало терпіння, витримки і знань - інакше виховний процес закінчиться провалом.

Якщо достукатися до дитини у вас виходить тільки з допомогою крику, значить, щось йде не так.

Дослідження американських вчених показали: постійні крики і скандали дуже негативно впливають на психічний розвиток дітей. Через них діти стають агресивними, надмірно затиснутими, невпевненими у собі.

Ось як постійний крик у будинку впливає на дитину:

Наші предки використовували крик, щоб попередити родичів про небезпеку

Коли ви кричите на дитину (незалежно від того, скільки їй років), в її організмі починає вироблятися гормон стресу, який дає сигнал "бий або біжи". Тіло малюка напружується, його думки блокуються.

Мозолисте тіло значно зменшується в розмірі

Це «кабель» з нервових клітин, який з'єднує дві півкулі головного мозку. У результаті знижується активність в різних частинах мозку, погіршується пам'ять і увага, зменшується приплив крові до мозжечка.

Це все це в підсумку призводить до втрати емоційної рівноваги у дітей.

Крики батьків призводять до появи поведінкових проблем у підлітків і депресії у малюків

Такі тінейджери закидають навчання, вступають у конфлікти з однокласниками, починають брехати батькам і т. д.

Крики також впливають на самооцінку дитини - через постійні докори вона стає замкнутою, починає думати, що її не цінують і не люблять.

Травми, завдані такими зривами, неможливо загладити подарунками, обіймами та іншими жестами любові, які ми виявляємо, прийшовши в себе.

Чому батьки кричать на дітей? Дві основні причини:

• Тому що втрачають контроль над власними емоціями, дозволяють стресу взяти гору над собою, а потім виливають весь свій негатив на найближчих - на дітей.
• Тому що копіюють зразки поведінки своїх батьків, які теж кричали на дітей. Якщо в сім'ї було прийнято вирішувати конфлікти за допомогою крику, діти це запам'ятають і будуть повторювати батьківські помилки.

Як перестати кричати на дітей

1. Подумайте, що змушує вас кричати на дитину. Вона дуже повільно збирається до школи або занадто шумить? Можливо, причина не в ній, а в вашому поганому настрої, дратівливості, розсіяності.
2. Спробуйте запобігти бурю. Не поспішайте зриватися на крик, зробіть кілька повільних і глибоких вдихів або просто вийдіть з кімнати.
3. Не створюйте завищених очікувань. Ви очікували, що дитина сама збере портфель до школи, але цього не сталося? Нерозумно звинувачувати - вона всього лише незріла дитина. Думаєте їй подобається бачити вас подразненими? Звичайно, ж ні.

Пам'ятайте: ви є для дитини взірцем для наслідування. Саме вашу поведінку вона буде копіювати і переносити в свою сім'ю. Вам дійсно хочеться, щоб вона була такою ж нестриманою?

     

                                                                

                          

                                                      

 

                        Про мінливий настрій та емоції підлітків.

                                                                       

З підлітками іноді буває дуже важко знайти спільну мову. Вони бувають галасливими, створюють безлад у будинку, не погоджуються зі встановленими правилами й постійно просять у вас гроші на кишенькові витрати. Але все це було б не так страшно, якби в них не траплялися так часто перепади настрою, які викликають у батьків занепокоєння за емоційне здоров'я дитини.

Часто поведінка підлітків здається батькам настільки небезпечною, що вони готові звернутися по допомогу психолога. Проте недавні дослідження підтверджують, що підлітки можуть відчувати перепади настрою, і це цілком нормально для даного віку. Згодом такі перепади в більшості випадків зникають.

Як стверджують психологи, у ранньому юнацькому віці поведінка дітей найбільш нестійка, але поступово вона стабілізується. Як самим підліткам, так і їхнім батькам і вчителям потрібно зрозуміти, що перепади настрою в цьому віці нормальні, і не завжди є приводом для занепокоєння.

Однак бурхлива поведінка спостерігається не у всіх підлітків: деякі з них не виявляють різких змін у поведінці. Дослідники вважають, що підлітки, чий настрій з віком суттєво змінюється, вимагають пильної уваги. Раніше вважалося, що перепади настрою в підлітків пов'язані з емоційними, поведінковими й міжособистісними проблемами, але це не завжди так.

Психологи провели дослідження, у якому взяли участь близько 500 підлітків віком від 13 до 18 років. 40% випробовуваних були схильні до проявів поганої поведінки. Протягом 5 років підлітки вели інтернет-щоденник, у якому періодично писали про свої почуття. Щодня вони оцінювали силу таких емоцій, як щастя, злість, смуток і занепокоєння. Потім дослідники аналізували емоційний стан підлітків і виявляли загальні закономірності.

Було виявлено, що з часом такі емоції, як щастя, злість і печаль, ставали менш інтенсивними. Серед дівчаток у цілому спостерігався більш різноманітний спектр емоцій, ніж серед хлопчиків, проте зміни в емоціях відбувалися приблизно в однаковому темпі. До 18 років емоційні перепади у більшості випробовуваних змінювалися більш стабільною поведінкою.

Дослідники відзначали поступову стабілізацію емоцій у підлітків у зв'язку з різними життєвими етапами, такими як перші романтичні взаємини, перший розрив стосунків, перші суперечки з батьками з приводу того, коли повертатися додому, і т. ін. Також вони наголошували на тому, що з часом підлітки все краще й краще справлялися з перепадами настрою.

Єдина емоція, яка, за словами дослідників, не відповідала загальній тенденції  та не стабілізувалася з віком - це занепокоєння. Його коливання пов'язані з тим, що підлітки закінчують школу й вибирають свій життєвий шлях. Тому відчувати занепокоєння в таких умовах - цілком нормально.

Ви не можете знати напевно, чому ваша дитина розлютилася за сімейною вечерею або чому вона постійно сперечається з бабусею. Але, можливо, вам буде спокійніше від того, що в усьому світі батьки підлітків зіштовхуються з такими ж проблемами.

 

Конфліктні стосунки з учителями: поради батькам.

Іноді від дітей можна почути фрази на зразок «Ненавиджу школу!» або «Учитель постійно до мене прискіпується!» Найчастіше це трапляється, коли в клас приходить новий учитель. Батькам під силу вплинути на цю ситуацію й допомогти дитині порозумітися з учителем.

Діти багато в чому переймають поведінку своїх батьків, тому у вирішенні подібних конфліктів багато що залежить від вашої реакції. Якщо ви розлютитеся та станете на бік дитини - це тільки погіршить ситуацію. Якщо ж ви поспівчуваєте їй, а потім запропонуєте розібратися та знайти розумне рішення проблеми - ви допоможете їй знайти спільну мову з учителем.

Будьте розсудливі. Пам'ятайте, що перше враження часто буває помилковим, і дитина може помилятися. Також не забувайте, що в конфлікті, як правило, винні обидві сторони. Тому вам потрібно пам'ятати, що варто робити батькам у подібних ситуаціях, а чого не варто.

1. Не поспішайте відразу ставати на бік дитини й негативно ставитися до вчителя.

Діти надзвичайно спостережливі й чутливі, але вони не завжди можуть правильно розуміти поведінку тих, хто їх оточує. Якщо дитина скаржиться на те, що вчитель її недолюблює, можливо, вона просто робить неправильний висновок з його слів або дій. Принаймні, така вірогідність є. Розпитайте дитину про деталі, але не показуйте, що ви з нею погоджуєтеся або не погоджуєтеся. Ваше завдання - просто подивитися на ситуацію очима дитини. Коли вона заспокоїться, можете пояснити їй протилежну точку зору.

2. Не критикуйте вчителя у присутності дитини

Це тільки посилить тривожність дитини та зробить її ще більш закритою для співпраці. Замість цього дайте зрозуміти, що ви стурбовані ситуацією, але впевнені, що вона зміниться на краще. Через день або два поцікавтеся, як далі розвиваються взаємини між дитиною та вчителем.

3. Зачекайте кілька днів

Іноді дітям потрібен якийсь час, щоб пристосуватися до нових людей у своєму оточенні. Відстежуйте реакції дитини на дану ситуацію протягом декількох днів. Іноді буває так, що дитина вже змінила свою точку зору, але батьки поводяться так, ніби вона все ще скаржиться на вчителя.

4. Дайте зрозуміти дитині, що вчитель не повинен бути їй кращим другом

Дитині дуже важливо це засвоїти. У майбутньому вона неодноразово зіштовхнеться з ситуаціями, коли їй потрібно буде співпрацювати з кимось, з ким вона не в найкращих стосунках. Якщо ці взаємини не носять образливого характеру, а справа просто в розбіжностях характерів, для дитини це може стати слушною нагодою навчитися знаходити спільну мову з людьми. Допоможіть дитині знайти в характері або вчинках учителя щось гідне поваги, навіть якщо дитина його недолюблює.

5. Допоможіть дитині зрозуміти, що взаємини завжди залежать від обох людей і що вона може вплинути на ситуацію

Чи привітна дитина, коли вітається з учителем? Чи готується вона до уроків, чи ставить запитання? Можна запропонувати дитині пограти в гру «Потоваришуй з учителем». Подумайте разом, як дитина може проявляти повагу до вчителя. Так ви підвищите ймовірність того, що взаємини між ними покращаться.

 

 

                                  Вікові кризи - причини агресивної поведінки.

 

Дуже часто пік агресивних проявів у дітей зустрічаються  в кризові вікові періоди. Їх так і називають: вікові кризи. Це виникає абсолютно у всіх дітей, являється природним процесом, та означає якісний скачок у розвитку, при цьому у дітей виникають нові потреби, які вони не завжди можуть задовільнити, і як наслідок бувають агресивні прояви. Особливо часто агресивна поведінка проявляється в так званий кризис трьох років, кризис семи років, підростковий кризис.

Як стверджують фахівці, агресія є вродженим проявом інстинкту боротьби за виживання, і є абсолютно природним проявом. Але у кожного прояви та рівень агресії різний, з огляду на індивідуальні особливості і темперамент. Не рекомендується обмежувати агресивні ігри дитини, щоб вся негативна енергія не залишалася всередині, її потрібно вивільняти, перенаправити в позитивне русло - спорт, творчість, або активні ігри.

                                               Причини та мотиви дитячої агресії

 

Агресія як прояв заисної реакції психіки. Це виникає, коли дитину обзивають, насміхаються над ним, звинувачують, фізично б'ють та ін. Захисна реакція - це комплекс поведінкових реакцій, спрямованих на мінімізацію або усунення почуття тривоги, яке з'являється в процесі усвідомлення конфліктної ситуації. Основною метою психологічного захисту, є усунення відчуттів психологічного дискомфорту. Найчастіше агресивна поведінка носить несвідомий характер, і дитина не усвідомлює його мотивів.

Тривожність часто являється причиною виявлення агресивної поведінки. 

Велику роль в закріпленні поведінкових реакцій, в тому числі агресивних, відіграє сім'я, стиль виховання, приклад дорослих в спілкуванні один з одним та з дитиною. Дослідження показали, діти, оточені любов'ю, увагою, з якими м'яко і багато спілкується мати, формується базова довіра до світу, такі діти менш схильні до прояву агресії. І навпаки, коли спілкування з матір'ю зводять до мінімуму, рано відлучають від грудей, діти стають тривожними, виникає базове недовіра до світу, проявляється жорстокість і егоїзм.

Байдужіть батьків, також може спровокувати таку поведінку, в такому випадку агресивна поведінка відіграє як привертання уваги.

Розлучення батьків, як негативна сімейна ситуація, може спровокувати агресивну поведінку дитини.

Також причиною агресивної поведінки іноді являється соматичне захворювання та порушення роботи головного мозку. 

                                      Що не можна робити?

 

• Застосовувати фізичне покарання – при цьому виникає зворотня реакція, дитина може закріпити таку соціальну форму поведінки як норму та застосовувати її на інших об'єктах.  

• Демонструвати агресивні моделі поведінки при дитині – діти сприймають це як норму та використовують, повторюючи за батьками. 

• Показувати мультики в яких показують моделі агресивної поведінки (Том и Джеррі, ну, постривай та ін.) – діти закріплюють норми деструктивної поведінки замість правильної. 

• Звинувачувати, стидити, лаяти саму дитину – засуджуйте його поведінку, а не його самого. Обговоріть з ним ситуацію. 

• Створювати ситуації провокують психічне виснаження чи перенасищення. Не навантажуйте дітей великою кількістю навчального матеріалу, не записуйте малюка на всі секції та гуртки, перегляд телевізора або гра на планшеті не більше 20 хвилин в день, так як сильна візуальна стимуляція збуджує мозкові центри, тим самим перевантажуючи їх.

• Ставити завишені вимоги перед дитиною. 

                                                     Рекомендації психолога

1. Демонструвати неагресивні моделі поведінки всім членам сім'ї, контролювати власні негативні емоційні реакції, тим самим показуючи приклад малюкові.

2. Повне прийняття дитини в сім'ї, турбота і любов у вихованні.

3. Спрогнозувати появи агресивної реакції і не допустити її початоку шляхом перемикання уваги або зміни виду діяльності.

4. Незначний прояв агресії - ігнорується.

5. Акцент на поведінці, а не на особистості дитини.

6. Періодично давати вихід накопиченої негативної психічної енергії - малювання настрою, вільне малювання, ліплення у вільній формі, застосування методик арт терапії, зняття стресу і психологічного напруження. 

Любов, увага і ласка, особистий приклад дорослого, контроль особистих емоцій – все це допоможе подолати агресивні пряви та внесе гармонію у взаємовідношення дитини з світом.

 

                                         Батьківські заповіді                   

•  

                                                                   

 

       Час іде, діти ростуть.... Не зоглядишся, як вони вже на порозі самостійного життя. Чи правильно ви виховали свою дитину? Думаєте і розумієте, що все ж  щось упущено.... А час назад не повернеш. Тому наступні поради, можливо, допоможуть батькам уникнути помилок у вихованні дітей.

 

1. Діти - наше дзеркало. Ні в якому разі не можна вести себе так, як ми не хочемо, щоб поводилися наші діти.

2. Не примушуйте дітей зробити те, що зробити дійсно необхідно. Одного такого разу достатньо для того, щоб дитина перестала робити це за власним бажанням.

3. Не кажіть, що не будете любити дитину в разі неслухняності!

4. Не кажіть, що вам все одно.

5. Ні в якому разі не намагайтеся домогтися свого, лякаючи дитину.

6. Не критикуйте дитину (адже вона найкраща!).  Критикуйте сам поганий вчинок.

7. Завжди пояснюйте, чому в даній ситуації необхідно вчинити саме так.

8. Якщо немає можливості пояснити відразу, пообіцяйте, що поясните пізніше і обов'язково виконайте обіцянку.

9. Не налаштовуйте дитину проти когось, не «грузіть» своїми проблемами.

10. Не робіть все за дитину, дайте їй можливість самовиражатися і осягати світ на своїх помилках.

11. Не нехтуйте ласками.

12. Заохочуйте індивідуалізм, поважайте думку дитини.

13. Не критикуйте нікого в присутності дитини.

14. Не критикуйте дитину та батька у присутності сторонніх.

15. У випадку дитячої агресії:

а) допоможіть дитиніі висловитися, сказати про свої почуття;

б) знайдіть прийнятний спосіб виплеску агресії (наприклад, бій подушками);

в) якщо дитина вчинила погано, необхідно не розлютитися, а турбуватися .

16. Поважайте почуття близьких, всі ми люди і маємо право як на позитивні , так і на негативні емоції.

17.Обговорюйте  в сім'ї всі виникаючі проблеми.

18.Відповідайте дитині про відносини батьків, але ..

19. Не дозволяйте дитині втручатися у відносини батьків, ставати на чиюсь сторону.

20. Підтримуйте авторитет батька в очах дітей.

  

 

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Правило 1 . Навантаження

   Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Саме початок шкільного життя вважається важким стресом для   6- 7 -річних дітей. Якщо малюк не буде мати можливості гуляти , відпочивати , робити уроки без поспіху , у нього можуть виникнути проблеми зі здоров’ям , може початися невроз. Тому , якщо заняття музикою і спортом здаються вам необхідною частиною виховання вашої дитини , почніть водити його туди за рік до початку навчання або з другого класу .

Правило 2 . Виконання домашніх уроків

    Пам’ятайте , що дитина може концентрувати увагу не більше 10-15 хвилин.  Тому , коли ви будете робити з нею уроки , через кожні 10-15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити його пострибати на місці 10 разів , побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Починати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними . Загальна тривалість занять не повинна перевищувати однієї години.

  Правило 3 . Комп’ютер

    Комп’ютер , телевізор і будь-які заняття , що вимагають великої зорового навантаження , мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі -офтальмологи і невропатологи в усіх країнах світу.

Правило 4 . Похвала

    Більше всього на світі протягом першого року навчання ваша дитина потребує   підтримки . Віна не тільки формує свої відносини з однокласниками і вчителями , але і вперше розуміє , що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні . Саме в цей час у дитини складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете , щоб з неї виросла спокійна  і впевнена у собі людина , обов’язково хваліть її . Підтримуйте, не лайте за двійки і бруд у зошиті. Все це дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина втратить віру в себе.

 Правило 5 . Пробудження дитини

    Не потрібно будити дитину, вона може відчувати почуття неприязні до матері , яка вічно термосить її, стягуючи ковдру. Вона заздалегідь може здригатися, коли вона входить в кімнату. “Вставай, запізнишся” . Набагато краще навчити дитину користуватися будильником. Краще купити будильник   і , підносячи його, як – то обіграти ситуацію: “Цей будильник буде тільки твоїм, він допоможе тобі вчасно вставати і завжди встигати “.

Якщо дитина встає з працею , не потрібно дражнити його ” лежнем ” , не вступати в суперечку з приводу “останніх хвилинок “. Можна вирішити питання по-іншому: поставити стрілку на п’ять хвилин раніше: “Так, я розумію, вставати сьогодні чомусь не хочеться. Полеж ще п’ять хвилин “. Ці слова створюють атмосферу теплоти і добра, на противагу криків. Можна включити голосніше радіо.

Коли дитину вранці кваплять , то часто вона робить все ще повільніше. Це її природна реакція, її потужна зброя в боротьбі з розпорядком , який її не влаштовує.

Не треба зайвий раз квапити , краще сказати точний час і вказати , коли вона повина  закінчити те , що робить : “Через 10 хвилин тобі треба виходити в школу ” . “Вже 7 годин, через 30 хвилин сідаємо за стіл”.

Правило 6 . Вихід в школу

Якщо дитина забув покласти в сумку підручник , сніданок , окуляри; краще протягнути їх мовчки , ніж пускатися в напружене міркування про його забудькуватості і безвідповідальності.

 ” Ось твої окуляри ” – краще , ніж ” Невже я доживу до того часу , коли ти навчишся сам класти окуляри ” .

Не лаяти і не читати нотацій перед школою. На прощання краще сказати: ” Нехай все сьогодні буде добре” , ніж ” Дивись , поводься добре , не балуйся ” . Дитині приємніше почути довірливу фразу:  ” Побачимося в 2:00 “, ніж ” Після школи ніде не шляйся , відразу додому”.

Правило 7 . Повернення зі школи

Не ставити питання, на які діти дають звичні відповіді .

- Як справи в школі ?

- Нормально .                                     

- А що сьогодні робили? 

- А нічого .

Що отримав ? І т.д.

Згадайте себе , як часом дратувало  це питання , особливо коли оцінки не відповідали очікуванню з боку батьків ( ” їм потрібні мої оцінки , а не я ” ) . Поспостерігайте за дитиною , які емоції “написані ” у неї на обличчі.  ( ” День був важкий ? Ти, напевно , ледве дочекався кінця. Ти радий , що прийшов додому ? ” ) .

          Правило 8 . Пора спати

    Дошкільнят і молодших школярів краще укладати спати самим батькам (мати і батько) . Якщо перед сном довірливо поговорити з нею , уважно вислухати , заспокоїти страхи , показати , що ви розумієте  дитину , тоді вона навчиться розкривати душу і звільниться від страхів, тривоги, спокійно засне.

Не треба вступати в суперечку , якщо дитина повідомляє, що забула вмитися і попити .

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОПОМОГИ ДИТИНІ

      Виконання дитиною домашніх завдань є проблемною сферою для багатьох сімей Часто діти не справляються з підготовкою уроків самостійно   ( відволікаються , роблять уроки не на належному рівні або тим чи іншим способом уникають цього), потребують допомоги та контролю з боку батьків.

Стикаючись з подібними проблемами, батьки зазвичай задають такі питання:

1 . Як правильно допомагати дитині у виконанні домашніх завдань ?

2 . Які форми контролю вибрати, щоб це йшло на користь?

3 . Якими можуть бути причини складнощів дитини ?

Нижче наведені стандартні рекомендації та описані найтиповіші причини складнощів при виконанні домашніх завдань . Можливо, вони Вам допоможуть у розумінні та корекції ситуації, що склалася .

 

ДОПОМОГА І КОНТРОЛЬ

ТИПОВІ ПОМИЛКИ БАТЬКІВ

Є дві типові помилки , які батьки роблять , допомагаючи дитині в чомусь або контролюючи його дії.

1 . Намагаються допомогти дитині , коли вона про це не просила. Керуються при цьому кращими спонуканнями : щоб дитина досягла більш гарного результату, швидше навчилася, відчула підтримку і т.д.

2. Не допомагають, коли, навпаки, дитина просить у чомусь допомогти. Відбувається це зазвичай або в силу того, що батько не помічає непрямих сигналів дитини про те, що потрібна допомога (таких, наприклад, як пхикання, різке захлопування книжки або зошита, скарги «Не виходить!» і інш.) Або через надмірне прагнення батьків навчити дитину самостійності, стійкості , вольовим якостям.

ПРАВИЛА НАДАННЯ ДОПОМОГИ ТА КОНТРОЛЮ

1 . Чим менше допомоги і контролю, тим краще. З тим, з чим дитина може впоратися сама, нехай вона справляється сама.

2. Допомагати і контролювати можна по - різному. Іноді достатньо просто звернути увагу дитини на щось ( «Подивися , чи все у тебе правильно» ,              «Що тобі ще треба зробити? » ,  « Нагадую , що після обіду потрібно сідати за уроки » ) , але бувають і ситуації , коли дорослому доводиться фактично робити уроки разом з дитиною. Важливо , щоб допомога і контроль були дозованими і виявлялися по мінімуму. До більш « масованої » допомоги слід вдаватися тільки після того , як не допомогла допомогу в меншому обсязі.

3 . Важливо , від кого виходить ініціатива. Краще приймається та допомога, про яку людина (будь-якого віку , не тільки дитина) попросила сама. Допомога , яку нам надають без нашого прохання , сприймається як тиск. Аналогічна ситуація і з контролем : він приносить користь в тому випадку , якщо дитина зіткнулася з тим , що йому самому складно проконтролювати себе , що він не справляється з цим завданням самостійно і просить допомогти (наприклад, «Мама, перевір цей приклад !”). У цьому випадку зовнішній контроль буде сприйматися як допомога, а не як вторгнення і тиск. Отже, потрібно створювати таку ситуацію, щоб дитина сама попросила допомогти їй в чомусь і перевірити, нагадати і т.д. Якщо дитина не просить допомогти, а , навпаки, із захопленням самостійно виконує якесь завдання, то не слід втручатися, навіть якщо у нього не дуже добре і швидко виходить, «почерк корявий», «очевидна дурна помилка» і т.п. Згадайте себе: Ви ж теж не відразу навчилися всьому, що вмієте зараз, не відразу все робили без помилок.

4 . Якщо дитина просить допомогти їй, то треба обов’язково допомогти (керуючись правилами, описаними вище). Є такий психологічний термін «зона найближчого розвитку» – це дії , які на сьогоднішній день дитина не здатна виконати самостійно , але здатна виконати за допомогою дорослого. Те , що сьогодні входить в « зону найближчого розвитку» , незабаром стане областю самостійності дитини (за умови, що дорослий зможе м’яко і своєчасно послабити і звести до нуля свій контроль). А в «зону найближчого розвитку» увійдуть інші дії , завдання , навички. Фактично саме таким чином відбувається розширення сфери самостійності та компетентності дитини.

5 . Спільні дії повинні здійснюватися в спокійній обстановці , тон батька повинен бути доброзичливим. Якщо прохання дитини про допомогу обертається нервуванням, скандалом, то наступного разу вона докладе максимум зусиль, щоб обійтися без Вас, навіть якщо розуміє, що сама не справляється. Краще уникати також іронії, яку багато діти сприймають як знущання або висміювання, а також не допускати того, щоб спільні заняття зайво затягувалися. Якщо дитину примушувати « доробити, що треба», коли вона очевидно втомилася, то таке виконання завдання супроводжується сильним емоційним дискомфортом, виробляється свого роду «рефлекс уникнення» .

6. Істотним є ставлення до помилок. Часто помилки дитини викликають роздратування у батьків та сварки. У дитини в такому випадку формується страх помилок, який не допомагає, а навпаки, заважає їх виправляти або не допускати. Помилку краще сприймати як свого помічника , що сигналізує про те, що ось над цим і цим ще потрібно попрацювати .         

      Шановні батьки! Ви – найважливіші люди у житті Вашої дитини, тому підтримка, віра, любов і безпосередня участь у навчанні, вихованні та розвитку дитини є надзвичайно важливою для її майбутнього. Допоможіть своїй дитині зростати творчою, натхненною, неповторною особистістю з активною життєвою позицією, зростати сильною і впевненою в собі.

        Допомагайте дитині в навчанні, домагайтеся, щоб вона досконало зрозуміла навіть найдрібніші деталі виконання важкого завдання. Спробуйте виконати одну-дві подібних вправи для закріплення результату.

      Розвивайте увагу, мислення, пам’ять дитини, у будь-якому віці грайте з нею в ігри на розвиток спостережливості, вирішуйте посильні головоломки, розв’язуйте кросворди, шаради тощо. Проявляйте інтерес до захоплень Вашої дитини, підтримуйте і розвивайте їх.

       Розвивайте волю дитини, привчайте до режиму дня, емоційно забарвлюй