15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав
Щороку 15 лютого в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.
Пам'ятна дата встановлена Указом Президента нашої держави в 2004 році і приурочено до завершення виведення військ колишнього СРСР з території Афганістану 15 лютого 1989 року.
Афганська війна продовжувалася з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року. З 620 тисяч радянських військовослужбовців, які пройшли через Афганістан, 150 тисяч - громадяни України.
Із допису Оратівського краєзнавчого музею:
Українці, що загинули під час війни в Афганістані (1979-1989)
Вважається, що всього під час радянсько-афганської війни загинуло 2378 українців. Однак вихідців з теренів України та тих, хто спочиває в українській землі, дещо більше. Так, за даними книги «Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України», цифра зростає до 3087.
Наша Вінницька область втратила 139 солдат.
А наша Оратівська громада 5 синів.
Іменами полеглих названі вулиці. Про коротке, як спалах блискавки, життя воїнів розповідають експонати музеїв та музейних кімнат. Їх імена в пам‘яті та серцях рідних, друзів-побратимів та земляків.
Напередодні 33річниці виведення військ з Республіки Афганістан ми хочемо згадати наших хлопців та вшанувати пам‘ять про них.
Незгасна пам'яті свіча.
Зорі ваші погасли дочасно –
Обірвалось життя, наче нить…
Тільки в пам'яті нашій незгасній,
Вічно юні, ви будете жить!
Баштанний Василь Юхимович.
Василь Баштанний народився 9 лютого 1963 року в с.Каленівка Оратівського району в селянській родині. Тут закінчив початкову, а в 1979р. – Угарівську восьмирічну школу. До призову на військову службу навчався в м. Києві. набув спеціальність токаря. Працював на заводі «Арсенал». 1 квітня 1982 року Печерським райвійськкоматом м. Києва призваний до лав Збройних Сил. З вересня 1982р. служив у Республіці Афганістан – військова частина польова пошта 93992. Рядовий. Старший стрілець. Брав участь у бойових операціях.
В одній з них, що проводилась поблизу афгано-пакистанського кордону 10 травня 1984р., Василь Баштанний, рятуючи життя свого командира, загинув.
За виявлену мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).
Похований у рідному селі 19 травня 1984 року.
Кошенко Василь Пилипович.
Василь Кошенко народився 15 квітня 1942 року в с.Чернявка Оратівського району в сім'ї колгоспників. Закінчив середню школу. 6 вересня 1962р. Погребищенським райвійськкоматом призваний на дійсну військову службу. Після закінчення служби навчався на курсах молодших офіцерів у Васильківському авіаційному військовому училищі. Служив у різних містах та гарнізонах. Зарекомендував себе грамотним офіцером, здібним спеціалістом, вірним товаришем. З травня 1980р. капітан Василь Кошенко служив у Республіці Афганістан. Здійснив ряд бойових вильотів у складі екіпажу вертольота «МИ-24». Як бортовий авіатехнік діяв самовіддано й уміло.
5 липня 1980р. під час виконання бойового завдання на підтримку дій наземних військ вертоліт, у складі екіпажу якого був капітан Кошенко. Зазнав ракетного удару з боку душманів. Авіатехнік Кошенко загинув.
За мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).
Похований у м.Городня Чернігівської області, де проживає його сім'я.
За п'ятим присідом… (Уривок із листа )
«Дорогі мої, четвертий раз сідаю писати цього листа, але ніяк не можу закінчити його. Поступають сигнали на терміновий виліт. Літати доводиться багато. За місяць наш екіпаж нагнав піврічну норму. Тут страшенна спека. Сонце палить нещадно і здається таким чужим і злим. І стоїть непорушно мертве, густе,хоч бери його руками. Прилетівши з бойового вильоту, зразу ж біжимо до арика і прямісінько в комбінезонах лягаємо в холодну воду…»
Мацюк Володимир Олександрович.
Володимир Мацюк народився 13 липня 1966року в с.Кожанка Оратівського району. Закінчив сільську восьмирічку, в 1983р. – Очитківську середню школу. Навчався у Вінницькому ПТУ -5, працював фрезерувальником на Вінницькому інструментальному заводі. Займався спортом, брав участь у районних спортивних змаганнях та олімпіадах. На військову службу призваний 20 листопада 1984р. Замостянським райвійськкоматом м.Вінниці. Пройшов підготовку в навчальному підрозділі в Литві. В Республіці Афганістан з квітня 1985 року. Служив у військовій частині польова пошта 48059. Сержант, командир відділення парашутно-десантної роти. Неодноразово брав участь у бойових рейдах. Зарекомендував себе грамотним командиром, вірним товаришем.
12 серпня 1985 року при виконанні бойового завдання був важко поранений і наступного дня помер.
Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).
Похований у селі Кожанка 21 серпня 1985року.
Мурований Сергій Михайлович.
Сергій Мурований народився 13 травня 1965 року в с.Скоморошки Оратівського району в робітничій родині, яка в 1979р. переїхала на проживання в село Капустяни Тростянецького району на Вінниччині. Тут Сергій закінчив 10 класів. Любив уроки початкової військової підготовки,спорт. Брав участь у різноманітних змаганнях, грав у футбол. По закінченні середньої школи працював оператором автотранспортного цеху Капустянського цукрового заводу. Сумлінно виконував професійні обов'язки. 22 вересня 1983р. Тростянецьким райвійськкоматом призваний на дійсну військову службу. Навчався в учбовому підрозділі. Отримав звання молодшого сержанта. В Республіці Афганістан з січня 1984р. Брав участь у бойових операціях. Виявив себе грамотним командиром, надійним товаришем.
Сергій Мурований загинув 15 лютого 1984р. поблизу кишлака Карамугуль. За мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).
Похований у селі Капустяни 2 березня 1984р.
До тебе, мій любий брате! (уривок з листа-присвяти сестри Тамари)
Болить душа, а серце огортає смуток. Тебе немає в живих. Тільки пам'ять… Сьогодні я дивлюся на свого сина Сергія, котрого назвала твоїм ім'ям, і хочу уявити, яким би ти зараз був.
Переді мною постає усміхнене обличчя, яке віддає теплом. Твій голос вчувається в нічній тиші. Ти часто приходиш до мене в сни. Мені так хочеться вірити, що твоя душа жива… Ти зостався юним, у неповних 19 років залишивши земний світ…
А мені вже 35. Живу на вулиці, що носить твоє ім'я. Маю двох діток – сина і доньку. Дуже часто розповідаю синові про твоє захоплення спортом, особливо футболом. Так хочеться мені. Щоб він був схожий на тебе. В пам'яті друзів. Однокласників, сусідів ти залишився спокійним, ввічливим. Добрим та уважним юнаком. Для батьків, для мене – люблячим сином і братом-захисником. То чому тобі так мало судилося прожити? Чому моє серце не може заспокоїтися, що тебе не повернути, не почути слів: «Привіт, сестричко!»
А я їх чекаю… Тамара
Рябець Юрій Володимирович.
Юрій Рябець народився 25 січня 1969року в с.Кожанка Оратівського району. Закінчив сільську восьмирічку, в 1986р. – Очитківську середню школу. Навчався у Вінницькому СПТУ -16. Займався парашутним спортом в обласному аероклубі. На дійсну військову службу призваний 17 травня 1987р. Замостянським райвійськкоматом м.Вінниці. Навчався в учбовому підрозділі, де набув спеціальність розвідника-кулеметника. Єфрейтор.
В Республіці Афганістан з листопада 1987р. Брав участь у бойових операціях. Виявив себе сміливим, грамотним розвідником. Користувався повагою у товаришів по зброї і командирів.
Загинув у бою 27 червня 1988р.
За мужність і стійкість нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).
Похований у селі Кожанка 4 липня 1988року.
В листі до рідних, датованому 18 листопада 1987 року, Юрій Рябець, повідомляючи про нове місце служби (Афганістан. Провінція Фарах)писав:
«Мамо, в мене радість: тут я зустрів Василя Панасенка з Очиткова. Він жив недалеко від тітки Марусі – сюди, до автопарку. Він на рік старший від мене. Вчився з Криворучком в одному класі. Говорить: «От де зустрілись – за тисячі кілометрів від дому! Будемо ще рік служити разом».
